Сьогодні для працівників Львівської районної державної адміністрації відбувся освітній захід на тему «Особливості роботи з ветеранами». Тренінг провели Маркіян Кузій (керівник ГО «Суспільний імпульс») та Дарина Руханська (психолог), щоб забезпечити ефективну, тактовну та нестигматизуючу взаємодію з нашими захисниками, які повертаються до цивільного життя.
Розуміння досвіду ветерана.
Учасники тренінгу зосередилися на тому, що ветеранський досвід не є уніфікованим; це люди з дуже різним травматичним і бойовим досвідом. Важливо визнати, що війна радикально змінює психіку. Умови постійного ризику формують специфічні навички: швидке сканування простору на загрозу та емоційну відстороненість. Після повернення нервова система ветерана може залишатися «налаштованою» на режим виживання.
Типові прояви та їхні причини.
Деякі труднощі, з якими стикаються ветерани, пояснюються впливом пережитого стресу, але не всі мають ПТСР. Проте варто пам’ятати про можливі прояви:
– постійна напруга: людина може сидіти ближче до виходу, сканувати кімнату. Це не недовіра, а звичка «перевіряти небезпеку»;
– емоційна відстороненість: сухість у розмові чи уникнення теми війни. Це є захистом від переповнення емоціями;
– провина вцілілого: болісний досвід, коли ветеран не може піддатися логіці й намагається «знайти винного» у власній особі, що призводить до самокритики та закритості.
Ключові правила тактовної комунікації
Працівникам РДА наголосили на важливості тактовності, оскільки навіть добрі наміри можуть призвести до образливих чи болісних фраз. Головне правило: якщо запитання не стосується надання послуги чи допомоги, краще його не ставити.
Чого слід уникати та чим замінити :
Тема/Фраза – Причина некоректності – Альтернатива.
«А ти когось убив?», «Розкажи, що ти бачив?».
Дуже травматичні питання, які можуть викликати флешбек і витягують біль назовні.
Уникати подібних питань.
«Тримайся, все буде добре».
Знецінююче кліше, яке створює відчуття, що співрозмовник хоче «відбутися словами».
«Я бачу, що вам непросто. Якщо я можу щось зробити — скажіть».
Питання про поранення, каліцтва, протези.
Нагадування про травму та біль; людина може відчути, що її зведено лише до «каліцтва».
«Я бачу, що тобі нелегко пристосовуватися. Це викликає в мене повагу».
Навмисні питання про сім’ю.
Сімейні обставини ветеранів можуть бути напруженими або зміненими після повернення.
Підтримувати, лише якщо ветеран сам згадав про сім’ю.
Фізичний дотик без дозволу
Несподіваний дотик може сприйматися як загроза через підвищену пильність.
Ніколи не торкайтесь ветерана без згоди. Достатньо вітання словами.
Робота з агресією та бюрократією.
Бюрократичні процедури: збирання «паперів» і черги викликають у ветеранів роздратування та відчуття знецінення. Завдання держслужбовця – бути «провідником через систему». Пояснювати процес потрібно з позиції співпраці («я допомагаю вам розібратися»), а не влади («ви зобов’язані»).
Агресія: сплеск агресії часто є наслідком того, що нервова система живе в режимі небезпеки. Під час спалаху агресії слід:
– зберегти спокій (повільне дихання, зниження гучності голосу);
– назвати емоцію (валідація): «Бачу, що вас це дуже злить»;
– говорити коротко, повільно;
– дати вибір (повернути контроль): «Можемо зробити паузу на 5 хвилин або завершити і перенести»;
– чітко позначити межі: «Я можу це робити, коли ми говоримо без крику».
В пріоритеті — забезпечити повагу до досвіду ветеранів без «ходіння навшпиньках» і з чітким дотриманням особистих меж. Щирість, чіткість та готовність допомогти формують необхідну довіру та відчуття гідності.
