Українська культура – це не лише матеріальні пам’ятки, а й унікальні традиції та ремесла, які зберігаються та відновлюються силами майстрів, митців та активістів по всій країні. У Львівському районі є чотири елементи, які внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України:
Городоцький шов (стіб)
Техніка вишивки, що побутувала на території Городоччини – у Городку, Черлянах, Керниці, Добрянах, Жовтачах, Вовчухах, Бартатові. Через складність та високі часові затрати на виконання у першій половині XX століття її практично витіснили простіші хрестик і гладь. За оцінкою майстрині та дизайнерки Галини Рожак, вишивка сорочки городоцьким швом займає у кілька разів більше часу, ніж класичні методи.
Традиційні кольори вишивки – білий, червоний та синій (індиго) із додаванням чорного. Композиція будується на елементах «ланцюг», «вужик» (або «кривулька»), обов’язкових «місяциках» і «пальметках». Зараз традицію відновлюють завдяки роботі гуртка при Городоцькому історико-краєзнавчому музеї, впровадженню елемента на уроках трудового навчання, залученню грантів та проведенню майстер-класів, в тому числі від фахівців Львівського фахового коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша.
Глинянське килимарство
Традиція ткацтва у місті Глиняни, відома з XVIII століття. Наприкінці XIX століття завдяки о. Филимону Решетиловичу тут створили Ткацьку школу та «Товариство ткацьке». Найбільшого розквіту виробництво досягло у міжвоєнний період під керівництвом галицького промисловця Михайла Хамули: на фабриці працювало 500 ткачів на 360 верстатах, сировину імпортували з Австралії та Аргентини, а килими за ескізами провідних художників отримували золоті медалі на виставках у Нью-Йорку, Парижі, Мілані, Празі та Відні.
Характерною рисою глинянського килима була ідеально однорідна, гладка структура без відчутних стиків ниток, якої досягали за допомогою спеціально винайденого пристрою-«гільйотини». У 2016 році за підтримки ЄС у Глинянах відкрили оновлену будівлю багатофункціонального навчально-виробничого комплексу «Мозаїка».
Виготовлення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі
Традиція створення великих (до 3 метрів у діаметрі) рухомих зірок із численними променями-ріжками, що обертаються навколо статичної півсфери («живота»). Походить із села Мацьковичі біля Перемишля (Надсяння). Після виселення внаслідок операції «Вісла» майстер Богдан Новак зберіг це ремесло, продовжуючи роботу на Львівщині.
Ареалом сучасного побутування звізди вважаються Дубляни Львівської та Гамаліїка Мурованської громад. Каркас звізди складається з дерев’яних обручів (із планок ясеня, ліщини чи дуба), хрестовини, осі, платівок та стояка («ноги»). Традиційно її оздоблюють яскравим папером або тканиною, просочують олією та прикрашають пишними кутасами.
Дзвонарство у Львові
Традиційне мистецтво виконання та обслуговування церковних дзвонів, яке поєднує сакральні, мистецькі та історичні знання. Особливість львівської традиції — її багатоконфесійність: протягом століть католики, греко-католики, православні та вірмени формували власні унікальні ритми й мелодії.
Репертуар охоплює як щоденний «Благовіст» чи святкові передзвони, так і обрядові мелодії та сповіщення про тривогу або небезпеку. Живим прикладом збереження цього ремесла є дзвонар храму святого Юрія Переможця Петро Попович, який понад десять років опікується 12 дзвонами комплексу, підтримуючи багатовікову традицію сповіщення громади.
Кожен із цих елементів – це перш за все люди та осередки у громадах району, які підтримують ремесло живим, розповідають про нього та сторюють можливості для відновлення та промоції. Розвиток локального туризму до носіїв нематеріальної культурної спадщини – це і підтримка майстрів та громад, і збереження нашої культурної ідентичності.
