«Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів», – ці слова, сповнені болю, але водночас і незламної віри, якнайкраще характеризують трагічну долю української мови протягом багатьох століть.
Адже мова – це не просто засіб спілкування, це – душа народу, його найбільше багатство, скарб, що передається з покоління в покоління. Це – наша ідентичність, наша культура, наша історія. Це те, що робить нас унікальними, відрізняє від інших народів. Кожна мова – це окремий світ, зі своїми барвами, своїми відтінками, своїми неповторними зворотами.
У час війни, яку росія веде проти України, ми повинні пам’ятати, що мова – це не лише наш скарб, але й наша зброя. Слово може бути гострішим за меч, воно може надихати, об’єднувати, мотивувати. Словом можна ранити, словом можна зцілити, словом можна перемогти. І ми, українці, повинні володіти цією зброєю досконало, щоб захистити себе, свою культуру, свою землю.
Як писала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, а від втрати мови».
Тож, плекаймо свою рідну мову, вивчаймо її, збагачуймо її новими словами, новими виразами. Розмовляймо нею щодня, пишаймося нею, адже вона – наш скарб, наша зброя, наша ідентичність.