Сьогодні, 10 березня, ми відзначаємо День Державного Гімну. Для українців «Ще не вмерла України…» – це не просто офіційний атрибут, а текст, що за 160 років пройшов шлях від забороненої пісні до символу, який знає весь світ.
Рівно 161 рік тому, 10 березня 1865 року, у Перемишлі вперше публічно виконали твір композитора Михайла Вербицького на вірші Павла Чубинського. Саме наша земля – Галичина – стала місцем, де народилося це музичне втілення української волі.
Гімн об’єднує різні покоління борців за незалежність. Його співали січові стрільці, воїни УПА, дисиденти, а сьогодні – захисники в окопах та мільйони українців у всьому світі.
Слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу» перестали бути метафорою. Сьогодні це реальність, у якій живе кожен українець, обороняючи свою землю.
Державний Гімн – це частина нашого «генетичного коду» разом із Гербом та Прапором. Коли звучать перші акорди Вербицького, ми відчуваємо єдність, яка сильніша за будь-які виклики. Це гімн нації, яка не просто вижила, а ствердилася як суб’єкт світової історії.
Сьогодні виконання Гімну – це наш спільний голос упевненості. Голос країни, яка знає ціну свободи і нікому її не віддасть.