Батьки можуть ставитися до дитини, як позитивно так і негативно – це ставлення певною мірою впливає на процес розвитку дитини.
При вихованні дітей необхідно навчитися уникати негативного ставлення батьків до своїх дітей, що сприятиме розумінню помилок та їх усуненню.
Кожна людина у своєму житті робить певні помилки, ідеальних людей не буває навіть у процесі виховання, щоб не завдати шкоди дитині необхідно уникати серйозних та глибоких негативних наслідків. На перший погляд здається, що ці помилки поверхові й не можуть спричинити перешкод у стосунках, але вони дійсно є причиною виникнення порушень у розвитку вихованця. Можна виділити кілька наступних факторів, які відповідають за здійснення батьками виховних помилок:
1. Надмірна суворість, тобто рішуче зобов’язання виконання дитиною завдань і доручень, скрупульозність оцінювання, постановка непомірних і надзвичайно точно позначених вимог, відсутність свободи, контроль над поведінкою дитини та вимога беззаперечного послуху. Дитина ототожнюється із завданням, його виконання та результати є пріоритетними.
2. Агресія, тобто словесні, фізичні або символічні нападки, які загрожують дитині чи принижують її. Син або дочка розглядаються як непотрібний, клопіткий та обтяжливий елемент, а також як людина, яка певним чином загрожує стабільності в житті.
3. Гальмування активності, що проявляється у перериванні, забороні та зміні (без поважних причин) активності дитини за допомогою фізичної або символічної поведінки батьків. Діяльність дитини вважається марною й неважливою, звідси і явище маргіналізації (соціологічне поняття, що означає проміжне положення людини між будь-якими соціальними групами, її погану соціальну адаптацію і втрату соціального статусу). При цьому потреби або цілі дорослого ставляться на перше місце.
4. Байдужість. Корисна дистанція між батьками і дитиною (включаючи її справи й діяльність), що дозволяє їй вільно самовиражатися, легко підміняється проявом відсутності зацікавленості в її особистості. Батько/мати розцінює потреби й активність дитини як незначні, несуттєві особисто для нього/неї, вважає, що вони не потребують його/її уваги або емоційної участі. Такий батько/мати може сприймати їх також як дуже обтяжливі, тому дистанціювання є його/її формою захисту.
5. Експонування себе, під яким мається на увазі маніпулювання увагою дитини так, щоб вона бачила переваги батьків, їхні потреби й успіхи; це бажання бути в центрі уваги та імпонувати (відносини вибудовуються заради власного відчуття позитиву й комфортності), всіляке виправдання й «відбілювання» своїх вчинків, а також образа на дитину. Дорослий вважає себе найважливішою людиною у стосунках, впевнений у тому, що дитина слабка, і її значущість зросте тільки завдяки ретельно продуманому вихованню.
6. Потурання (безпорадність), яка характеризується безумовним виконанням всіх забаганок дитини і відсутністю вимог до неї. Батьки показують свою безпорадність і вважають виховання чимось таким, що перевершує їхні сили й можливості, і, відповідно, не можуть впоратися з ним. Таким чином, єдиним виходом для них є уникання і віддалення від дитини.
7. Заміна дитини у всіх її діях і обов’язках. Батьки не допускають її самостійності, не дозволяють їй самій реалізувати поставлені перед нею завдання. Дорослий розглядає дитину як слабку, пасивну, перевтомлену, яка вимагає допомоги, захисту й опіки, при цьому діяльність батьків по відношенню до дитини стає найбільш важливою справою, заради якої варто жертвувати іншими справами.
8. Ідеалізація дитини, сприйняття її як найбільшого блага, ототожнення себе з нею, надмірна й безперервна зацікавленість нею і всіма її справами. Це постійний контроль над її безпекою, навіть якщо для цього немає ніяких підстав, невизнання в ній якостей і поведінки, які знаходяться в суперечності з уявним (прекрасним) образом її особистості, створеним батьками, відсутність критичного сприйняття. Батьки зменшують кількість зауважень, як по відношенню до дій дитини, так і до її справ і занять, і всі свої дії підпорядковують створеному ідеалу.
9. Непослідовність, тобто мінливість своїх батьківських оцінок, реакцій, коментарів, відчуттів або почуттів у ставленні до дитини та її вчинків. Існують помилки, наприклад, вербальна агресія або суворість, які більшість людей визнали б неприйнятними, проте є безліч неоднозначних ситуацій, в яких важко судити про те, чи було це помилкою, чи ні, чи, можливо, це було ситуативно виправдано та доцільно. Існує навіть поняття релятивності (відносності) помилки виховання: те, що одними людьми розцінюється виховною помилкою, інші вважають правильним рішенням.
Наслідки.
Перший – це миттєві наслідки, які виникають через не правильну або зірвану взаємодію. Дитина негативно оцінює обставини та події, відчуває почуття несправедливості або образи, а потім перекладає отриманий негативний зневажливий досвід на інші ситуації виховного характеру, і навіть більше того, на життєві ситуації в цілому.
Другий вид наслідків – це віддалений у часі вплив, який викликає негативні зміни в самій особистості дитини, а також може призвести до її розладів або психічних відхилень у майбутньому.
Нажаль, помилки неминучі. Дуже важко виховувати дітей без помилок і сумнівів. Однак, якщо людина знає, в чому його батьківські проблеми, що саме призводить до того, що її найкращі наміри не завжди приносять позитивні результати, це вже половина успіху. Знання про помилки та їхні несприятливі наслідки допоможе Вам уникнути їх і виховати здорову, життєрадісну дитину.