26 жовтня 2025 року у селі Прибужани відбулася важлива і зворушлива подія — урочисте відкриття Алеї пам’яті Захисників України. Це місце створене як символ вдячності та пошани всім, хто став на захист нашої держави, хто віддав своє життя за свободу, гідність і мир на рідній землі.
На захід зібралися мешканці громади, рідні та близькі полеглих Героїв. У спільній молитві присутні вшанували пам’ять тих, хто не повернувся з війни, але назавжди залишився у серцях людей.
Алея пам’яті у с. Прибужанах — це місце, де ми згадуємо тих, хто віддав життя за Україну. Це символ нашої вдячності й пам’яті, яка житиме в серцях людей назавжди.
На Алеї увіковічнено пам’ять Героїв:
Саксін Андрій Михайлович, сержант (04.04.1973 – 29.08.2014)
Андрій Михайлович Саксін – заступник командира бойової машини – навідник оператор підрозділу 51-ї окремої механізованої бригади, сержант.
Народився 4 квітня 1973 року у селі Руда-Сілецька Кам’янка-Бузького району (тепер Львівський район) Львівської області. З 1980 до 1988 року навчався в загальноосвітній школі с.Руда-Сілецька. У 1989 – 1991 рр. навчався у ВПУ №71 м. Кам’янка-Бузька, здобув професію “Майстер сільського будівництва”. Вирізнявся серед однолітків добротою та ввічливістю. Був уважним і поступливим.
13 квітня 2014 року призваний до лав ЗСУ, був навідником. 29 серпня подзвонив мамі і сказав, що він живий та здоровий.
Загинув в той же день, 29-го серпня 2014 р., під час виходу з Іловайського котла так званим “Зеленим коридором” на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2-го вересня тіло Андрія Саксіна разом з тілами 87 інших загиблих в Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Тимчасово похований на кладовищі м. Запоріжжя, як невпізнаний Герой. Пізніше за зразком ДНК родичів ідентифіковано тіло загиблого.
Андрій Саксін був найстаршим серед п`яти військових з якими загинув. Андрій Саксін, Сергій Жук та комбриг Павло Пивоваренко виїжджали на броні зверху. Їх убили одразу. 4 листопада 2015 року відбулося перепоховання тіла Андрія Саксіна в с. Руда-Сілецька Кам’янка-Бузької громади Львівської області.
Указом Президента України № 383/2016 від 2 вересня 2016 р. “За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
Портрет на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 3, ряд 4, місце 29.
Грицина Богдан Зіновійович, солдат (25.03.1998 – 23.03.2022)
Богдан Зіновійович Грицина – гранатометник 24-ї ОМБр імені Князя Данила Сухопутних військ Збройних сил України. Учасник російсько – української війни.
Народився 25 березня 1998 року в с.Руда-Сілецька Кам’янка-Бузького району (тепер Львівський район) Львівської області. У 2013 році закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ст. №1 ім.Івана Франка в м.Кам’янка-Бузька. В 2016 році здобув професію електрозварювальника та газорізальника в Добротвірському професійному ліцеї. Проходив строкову військову службу у лавах Збройних сил України в м.Харків у 2018 році. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені Князя Данила (в/ч А0998).
Загинув 23 березня 2022 року внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Новозванівка на Луганщині. 28 березня 2022 року похований на кладовищі в рідному селі Руда-Сілецька.
10 квітня 2023 року, солдат Богдан Грицина, нагороджений орденом «Хрест Героя» (посмертно). 11 вересня 2023 року, наказом Головнокомандувача ЗСУ відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Хоробрих» (посмертно). Залишились батьки, сестра та брат.
Сенишин Володимир Дмитрович, старший лейтенант (15.05.1964 – 06.12.2022)
Сенишин Володимир Дмитрович – командир кулеметного взводу 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила.
Володимир народився 15 травня 1964 року у с. Прибужани Кам’янка-Бузького району Львівської області. Середню освіту здобув у ЗОШ № 1 ім. Івана Франка м. Кам’янка-Бузька. Він був наполегливим і старанним учнем, хоча навчання йому давалося легко. В 1981 році, після закінчення школи, вступив до Львівського лісотехнічного інституту на технологічний факультет. Свою трудову діяльність Володимир розпочав на ТОВ «Кам’янка-Бузький лісопаркетний комбінат», де зарекомендував себе як відповідальний і справедливий працівник. Після ліквідації підприємства, Володимир працював в Управлінні по експлуатації газового господарства. Володимир був депутатом Кам’янка-Бузької районної ради VII скликання, а пізніше депутатом Кам’янка-Бузької міської ради VIІI демократичного скликання. Він був комунікабельною людиною з великим серцем і відкритою душею, завжди приходив на допомогу рідним, друзям, односельчанам, знайомим і незнайомим людям. Володимир мав активну громадянську позицію та був справжнім патріотом України.
Саме тому у 2014 році, коли на нашу землю вторглися ворожі російські війська, він став на захист її незалежності, приєднавшись до добровольчого батальйону, а згодом був переведений до лав Збройних Сил України та служив у 3-му механізованому батальйоні, 24-ої ОМБр ім. короля Данила. Володимир був командиром кулеметного взводу та брав участь у запеклих боях у найгарячіших точках по лінії фронту: м. Попасна, м. Часів Яр, м. Бахмут, смт. Опитне та багатьох інших. Володимир мав за плечима великий бойовий досвід, який він наполегливо передавав молодим бійцям. Як розповідають його побратими: «Ми мали за честь воювати поряд з таким командиром як Володимир Дмитрович», адже він завжди був поруч із ними в окопах та неодноразово вважався безвісті зниклим.
6 грудня 2022 року при виконанні бойового завдання поблизу смт. Опитне Бахмутського району Донецької області, Володимир загинув миттєво внаслідок влучання ворожого снаряду в автомобіль, у якому Володимир їхав на бойову позицію. Володимир щиро вірив у перемогу України і мріяв про мирне спокійне життя у незалежній вільній Україні, за що невтомно боровся. Вдома залишились донька, син та сестра.
За бойові заслуги, мужність та героїзм Володимир Сенишин був нагороджений 10 медалями та 1 орденом: памятною медаллю «30 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ» (24.08.2022); нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня (14.07.2022); медаллю «10 років сумлінної служби» (09.11.2020); медаллю «За службу на Донбасі» (Попасна); медаллю «За службу на Донбасі» 1 ступеня (01.01.2022); медаллю «Захисникам вітчизни»; медаллю «Сильному духом»; медаллю «Учасник АТО»; медаллю «За участь в АТО»; медаллю «Захисник рідної землі»; останньою його нагородою став Орден «Хрест Героя» (29.08.2023 року, посмертно).
Карпінський Вадим Борисович, солдат (26.07.1985 – 17.04.2023)
Вадим Борисович Карпінський – оператор – розвідник відділення управління протитанкових керованих ракет 68-ї Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.
Народився 26 липня 1985 року у м. Львів. У перший клас пішов у 1991 році в ЗОШ № 1 ім. І. Франка в м. Кам’янка-Бузька. В 2002 році, після закінчення школи, поступив у Львівський інститут пожежної безпеки. Працював у Кам’янка-Бузькому РВ ГУ МНС України у Львівській області на посаді старшого інспектора Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки.
В перший день повномасштабної війни добровольцем пішов захищати Батьківщину. Бойову підготовку пройшов в 16 окремому батальйоні у м. Броди та був направлений в складі 68-ї окремої Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша на схід України. 17 квітня 2023 року підрозділ пішов на штурм позицій у с. Павлівка Донецької області. Внаслідок мінометного обстрілу Вадим загинув, але поставлене завдання було виконано.
Вадим (позивний «КАРП»), понад усе любив Україну, його гаслом були слова «Все буде Україна». 28.04.2023 року похований на кладовищі с. Прибужани Львівського району Львівської області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Залишились мати, дружина та двоє дітей.
Лютий Олег Андрійович, солдат (26.05.1994 – 06.08.2023)
Олег Андрійович Лютий – військовослужбовець Національної гвардії України, в/ч 3115, пізніше був переведений у Вінницьку ДШБ “Червоної Калини”, в/ч 3028.
Олег народився 26 травня 1994 року в с. Руда – Сілецька на Львівщині. Виховувався в патріотичній сім’ї. Родина дідуся і бабусі зазнала політичних репресій і заслання на Сибір. З дитинства Олег слухав розповіді дідуся Івана про повстанців, про загибель від рук НКВД його двох рідних братів Степана і Андрія під позивними “Орлик” та “Береза”. У 2011 році закінчив у м.Кам’янка-Бузька ЗОШ №1 ім. Івана Франка. Того ж таки року вступає в університет “Львівська Політехніка” на факультет “Теплоенергетика”, який закінчив у 2016. Під час навчання приймав активну участь в Революції Гідності у м. Київ. Працював на деревообробному підприємстві майстром.
3 березня 2023 року був призваний на військову службу. Його життєве кредо було: Душу – Богу, Життя – Україні, Честь – для себе. Життя воїна обірвалося 06 серпня 2023 року під час мінометного обстрілу, при утриманні позицій у с.Роботине Пологівського району Запорізької області. Портрет солдата Лютого Олега на алеї слави у м. Кам’янка-Бузька.
Указом Президента України, номер 35/2024, за особисту мужність та самовідданість солдат Олег Лютий був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Кривий Назар Іванович, солдат (15.03.1990 – 23.04.2022)
Назар Іванович Кривий – номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону військової частини А0998 24-ї ОМБр імені короля Данила.
Назар народився 15 березня 1990 року в с.Гайок колишнього Кам’янка-Бузького району Львівської області. У 1997 році пішов у перший клас школи с. Руда-Сілецька. Пізніше здобував освіту у Добротвірському ліцеї по спеціальності електрика-монтера. З початком АТО/ООС, у 2015 році, пішов добровольцем на фронт. Повернувся додому у 2017 році. У 2021 році Назар одружився та зі сім’єю проживав у рідному с. Гайок.
З початком великої війни, у лютому 2022 року, Назар повернувся на службу до війська у складі 24-ої окремої механізованої бригади. При виконанні бойового завдання на Луганському напрямку, 23 квітня 2022 року життя Воїна обірвалося поблизу населеного пункту Попасна. Майже три роки Назар Кривий вважався зниклим безвісти. Після всіх експертиз, Назара Кривого поховали 24 січня 2025 року на кладовищі с. Руда-Сілецька. У Назара залишились дружина та троє дітей, мати, вітчим, брат.
Литвин Руслан Ярославович, молодший лейтенант (11.09.1986 – 23.10.2024)
Руслан Ярославович Литвин – молодший лейтенант, командир кулеметного взводу роти вогневої підтримки. Народився 11 вересня 1986 року в с. Прибужани Кам’янка-Бузького району, де проживав до 6 років. Після закінчення школи, у 2003 році, вступив в університет «Львівська політехніка» на інженерний факультет. Працював у Добротвірському монтажному управлінні, майстром дільниці.
Загинув, захищаючи Батьківщину в ході російсько-української війни, в с. Катеринівка Донецької області 23 жовтня 2024 року. Похований на кладовищі селища Добротвір Шептицького району. Залишились мама, син.
Вічна слава Героям!
Біографії Героїв за матеріалами Кам’янка-Бузької територіальної громади.