Саме під час війни нам треба змінити підхід до тієї зброї ворога, яка протягом усіх років нашої незалежності працювала на розкол українського суспільства. Мовне питання має бути нарешті закрите.
І якщо до його вирішення приєднаються не політики, а лінгвісти, це питання допоможе нам ще й відкрити мовний фронт на цій війні, де ми точно переможемо.
Тому спочатку розглянемо лінгвістичну гіпотезу. Її основні тези:
- Російської мови не існує. Вона припинила існування в 1917 році, одночасно з ятями, єрами та розпадом імперії.
- Радянський Союз говорив радянською мовою, коріння якої більше належить до бюрократичних канцеляризмів і “шершавого языка плаката”, ніж до живої мови. Це була штучна мова типу есперанто, народжена в голові багаторічного емігранта Леніна – переказ кирилицею німецького мислення. За роки існування СРСР штучно створена мова перетворилася на повноцінне лінгва франко імперії. Робота Сталіна “Марксизм та питання мовознавства” була написана в 1950 році тільки для того, щоб перейменувати цю штучну радянську мову на російську.
- Радянська російська мова завжди функціонувала, зважаючи на географічні особливості. В Україні вона інакша, ніж у Грузії чи Московському регіоні. Після розпаду СРСР розпалася і мова, і коректніша назва того, на чому продовжує тут говорити частина наших співгромадян, – східноукраїнська мова.