Сьогодні ми відзначаємо день народження людини, чиє слово стало для українців чимось значно більшим, ніж просто літературою. Це про Шевченка. Його 212-й день народження ми зустрічаємо у часи, коли кожне його слово про волю важить неймовірно багато.
Чому через два століття ми знову і знову повертаємося до Кобзаря? Мабуть, тому, що він був першим, хто прямо сказав: ми маємо право бути собою. Не «чиїмись», не «молодшими», а просто українцями. Коли ми знову виборюємо це право, його вірші перестають бути літературою з підручника. Вони стають нашими думками.
Його «Борітеся – поборете!» сьогодні звучить не як цитата з підручника, а як реальна стратегія нашого життя: це про ту впертість, з якою ми відновлюємо свої села. Це про ту лють, з якою наші захисники боронять землю. Це про ту любов, з якою ми вчимо дітей рідної мови.
Але найкраща пам’ять про нього – це наша єдність, підтримка війська та щоденна праця на благо країни.
