У наших руках сьогодні освячена лоза, а в думках – ті, завдяки кому ми можемо прийти до храмів у своїх громадах.
Верба першою відчуває весну, пробиваючись крізь холод. Так само і наша стійкість: вона проростає крізь випробування, стаючи ще міцнішою. Для кожного з нас цей день сьогодні має свій особливий зміст.
Для когось це можливість на мить зупинитися, побути з рідними та відчути ту невидиму опору, яка допомагає нам не здаватися. Для когось – щира молитва за сина, доньку чи чоловіка, які зараз на передовій. А для когось – згадка про тих, хто вже ніколи не принесе вербу додому, але назавжди залишив нам право жити на своїй землі.
Нехай ці пухнасті «котики» принесуть у ваші домівки відчуття захищеності. Нехай віра додає сил там, де здається, що їх обмаль. Ми знаємо, що після Вербної неділі приходить Великдень – світло завжди перемагає темряву, а життя обов’язково бере своє.
Миру кожній родині та справедливого миру всій Україні.