20 Вересня 2021 
Нещодавно в ЛНУ імені Івана Франка відзначили призерів Міжнародних учнівських олімпіад. Цього року, попри карантин та закриті кордони, сімом вихованцям Львівського фізико-математичного ліцею та трьом педагогам, які підготували дітей до змагань, вдалось досягти найвищих сходинок інтелектуального п’єдесталу. В яких умовах доводиться готуватись до олімпіад, яку програму треба засвоїти та що варто змінити у системі сучасної освіти – у розмові із викладачем хімії, «Народним вчителем України» Лілією Олексин.
- Цього року ваш вихованець є переможцем Міжнародної олімпіади, як відбувалась підготовка?
Так сталося, що через карантин очний етап цього року не проводився, ні обласний, ні всеукраїнський. Але групі ентузіастів, під керівництвом голови журі Костянтина Гавриленка, вдалось провести дистанційну олімпіаду з хімії для учнів. Участь у ній міг взяти кожен охочий. Після оголошення результатів було відібрано вісім одинадцятикласників, які змагались на відборі за право представляти Україну на Міжнародній олімпіаді. Ці змагання відбулись у Києві в очному режимі. Діти писали контрольні роботи, і за їх результатами, а також за результатами дистанційної олімпіади, мій учень Юрій Окіс виборов можливість презентувати нашу державу на дистанційній олімпіаді, яку проводила Японія.
- Як відбувалась сама олімпіада?
Усі учасники працювали перед камерами, на розв’язання завдань дали 6 годин. Завдання були дуже складні. Ця олімпіада відбулась в один тур, за результатами якої визначили переможців.
- Шлях до бронзової медалі, вочевидь, був непростим…
Юрій бере участь в олімпіадах із 8 класу. Відколи вступив до фізико-математичного ліцею, відтоді його супроводжують олімпіади. До цієї перемоги він йшов чотири роки. Жаль, що все відбувалось онлайн, адже дитина могла би потрапити в Японію, але все ж краще, ніж нічого. Бо торік олімпіад не було взагалі, через повний локдаун навіть відборів не було. Це щастя, що є такі ентузіасти, які змогли цього року провести олімпіаду, нехай хоч у віддаленому форматі. Дуже хочеться сподіватись, що Міністерство освіти відновить в очному режимі олімпіади, бо два роки без таких змагань відображаються на результатах.
- Чому з-поміж цілого класу зазвичай знаходяться один-два учні, яким під силу такі перемоги?
Завдання, які ставлять перед учнями 11 класу, виходять за рамки шкільної програми. Я викладаю поглиблене вивчення хімії, у розкладі – 5 уроків хімії на тиждень, але і цього не достатньо. Це велика додаткова праця для того, хто готується до олімпіад. Окрім того, треба володіти логічним мисленням, мати добру пам’ять, працьовитість. Не секрет, що багато в чому треба собі відмовляти: коли однокласники можуть собі дозволити розважитись чи десь погуляти, людина, яка готується до олімпіади, мусить вчитись. Юрій багато працював, він хотів взяти участь, серйозно готувався, і переміг.
- Тобто у 16 чи 17 років діти уже мають розуміти чого вони прагнуть і куди йдуть
Для дітей це складний період. Для олімпіадників – й поготів. Крім того, що уроків ніхто не відміняв, домашню роботу треба виконувати, підлітки також готуються до ЗНО. А олімпіадники ще й до змагань. Це колосальне навантаження. Тут треба вчитись працювати над собою. Не кожен на таке здатен. Також треба мати силу волі, витримку, бо написати контрольну багатогодинну роботу на відборі – це змагання не тільки розуму, а й характеру. Скажімо, усі ці вісім дітей, яких відібрали після дистанційного етапу, розумні та сильні, але треба проявити також силу волі і характер.
- Ви працюєте у ліцеї 15 років, скільком переможцям ви допомогли досягти найвищих результатів.
Мій педагогічний стаж – понад 20 років. Серед моїх вихованців 17 переможців Міжнародних олімпіад. Це значна цифра. Але це праця не лише дітей і вчителя. Варто відмітити, що не було би таких результатів, якби не було командної роботи. В підготовці такого рівня олімпіад нам дуже допомагає хімічний факультет університету Івана Франка. Для наших учнів відкриті усі лабораторії. Раніше, при очному режимі, викладачі факультету докладали максимум зусиль, коли працювали із нашими учнями. Не все ми можемо зробити у себе в кабінеті, тому факультетські лабораторії – це значна допомога. Ще один важливий аспект – мої випускники надають різного роду допомогу. Вони теж в минулому олімпіадники, які відчувають відповідальність перед ліцеєм, не забувають його і свого вчителя, діляться досвідом, знаннями, вміннями, навиками. Це справді робота команди. Вчитель, випускники, учні, батьки: і це позитивно впливає на результат.
- На інтелектуальних змаганнях вкрай важливо зібратись з думками та не розгубитись. Як діти дають собі з цим раду?
Психологічна підготовка дуже важлива. Так як спортсмени хвилюються перед стартом, так і вони перед олімпіадою непокоються. Важливо психологічно налаштуватись, впоратись з емоціями. Можна бути розумним і талановитим, але хвилювання може завадити. Тут в гру також вступає індивідуальна робота вчителя та психолога. Високих результатів досягають тільки ті команди, які мають високу психологічну підготовку. У нас є заняття як подолати хвилювання, як поводитись на олімпіадах, яку техніку розв’язання задач обрати. Цим досвідом діляться із юними товаришами випускники. Важливо також яка атмосфера панує вдома, як батьки розмовляють з дитиною. Підтримка від батьків – сильний мотивуючий фактор. Переважно таких високих результатів досягають діти, батьки яких цікавляться їхніми вподобаннями, живуть життям дитини та сприяють розвитку її здібностей.
- Ви навчали різні покоління, які між ними відмінності?
Сучасні діти, якщо порівнювати з дітьми 2000-них, більш досконало володіють навиками роботи із комп’ютерною технікою, різними гаджетами, досконало володіють пошуком інформації. Звісно, це великий плюс. Якщо раніше для нас були важливими паперові варіанти книг, зараз їх можна знайти в електронній версії. Наприклад, готуючись до олімпіад, дітям вдається знаходити цікаві завдання минулих років, національних олімпіад інших країн. Сучасні діти в цьому добре орієнтуються, подекуди навіть краще за вчителя. Велику увагу вони приділяють іноземній мові, їх вже до цього не треба змушувати. Вони свідомі того, що іноземна мова – це ширші можливості. Вони це розуміють і приділяють цьому більше уваги, ніж попереднє покоління. Сучасні діти – це також покоління підвищеної комунікації. Через інтернет вони багато спілкуються з ровесниками з інших областей чи міст. Якщо раніше мої учні зустрічались із однолітками тільки на олімпіадах, то тепер, вони щодня на зв’язку із Харковом, Києвом та навіть закордоном.
- Чого бракує цим сучасним «цифровим» дітям?
Діти, які були 10 років назад, і сучасні мають свої плюси і мінуси, але всі індивідуальні. До кожного треба знайти підхід. За роки своєї роботи я зібрала багато праць, книжок. І навіть у питанні вибору тої чи іншої книжки треба орієнтуватись на особистість. Треба пропонувати конкретну книжку конкретній дитині. Діти всі різні, і в підготовці зокрема. Один воліє самостійно займатись, щоб йому ніхто не заважав, інший потребує більшого спілкування. Із сучасними дітьми дуже цікаво але дуже нелегко.
- Як виявити схильності у дитини до того чи іншого предмету?
Вчитель одразу побачить талант. Помітити обдаровану дитину нескладно, це діти з нестандартним мисленням, вони пропонують незвичні способи розв’язку задач, навіть якщо не все вдається на перших порах. Вони ставлять багато питань. Відчувається багато зацікавлення, ці діти ерудовані. Скажімо, мої учня мають знання не лише з хімії, адже вона інтегрована з біологією, фізикою. Тому талановита дитина – ерудована, це кидається в очі на уроках, факультативах. Певна річ, не всі будуть показувати свої здібності одразу, є такі, які можуть мовчати, але рано чи пізно це виявляється. Звісно, можна помилитись, але так чи інакше дитина заявить про себе.
- Чия роль важливіша у розвитку талантів: батьків чи вчителів?
Тут відповідальність спільна. Від батьків, звісно, багато залежить. Їхня відповідальність у тому, щоб дати можливість дитині проявити себе. Важливо, як батьки спілкуються з дитиною, що вони заклали у ранні роки, які книги читали, як складали конструктори – це все має значення. А вчитель підтримує цей інтерес і намагається розвинути. Спільна праця батьків і школи дає результат.
- Що би ви змінили у системі освіти?
Із власного досвіду зізнаюсь, щоб було успішним навчання, дитина не повинна боятись помилятись, не можна приділяти велику увагу оцінкам, не можна за незнання карати оцінкою. Реакція вчителя на помилку має бути спокійною. Не помиляється той, хто нічого не робить, тільки у творчій співпраці вчителя і учня можна досягти результатів. Не знаю чи наша система оцінювання є досконалою, інколи значно важливіше, щоб дитина оцінювала себе порівняно з тим, якою вона була. Нехай ще рівень знань не є високий, але оцінити працю, яка привела до покращення результату, це важливо. Ще одне наболіле питання: коли йдеться про олімпіадників, треба розуміти, що ці діти мали би мати пільги для вступу у вищі навчальні заклади. Це ж наші таланти, діаманти, вони повинні мати відчуття, що держава цінує їх працю, дбає про них. Може тоді в них зміниться ставлення до бажання виїхати закордон. На мою думку, треба створити соціальний ліфт для дітей, щоб вони могли проявляти свої здібності та хотіли працювати в Україні.
Третє: у світлі пандемії, ми не знаємо як буде розвивати епідситуація. Тому ми, вчителі, перебудовуємо свою працю, освоюємо нові форми дистанційного навчання. Вчителі переформатували свою роботу, зробили стрибок від дошки з крейдою до уроку з мультимедійними засобами. Але така перебудова потрібна на всіх рівнях. Якось світ за цим встигає. Треба і нам переходити на формат дистанційних олімпіад, це складно, не завжди об’єктивно, але це вимога часу.
- Які побажання, настанови чи рекомендації ви можете дати усім нам на початку навчального року?
Не секрет, що всі батьки найбільше люблять своїх дітей, вони для них найкращі і найталановитіші. Моя порада молодим батькам – більше приділяти живому спілкуванні з дітьми, дослухатися до їхніх потреб, до їхніх запитів, не обмежуватись загальними питаннями про те, як минув день у школі. Проявляти більший інтерес до справ дітей, це в майбутньому дасть результат. Всім нам бажаю спокійного навчального року, всім здоров’я, аби не було нового локдауну, щоб ми змогли вчитись в очному режимі та зустрічатись один із одними, адже ніщо не замінить теплого людського спілкування та усмішки.
Опубліковано у розділі 
