Коли людина стикається зі зникненням близької людини або поверненням із фронту, вона потрапляє у вир паперової тяганини, де кроки можуть здаватись помилковими, а послідовність дій – незрозумілою. Для Ірини Шарик, фахівчині із супроводу ветеранів Зимноводівської громади, вирішальним фактором став власний досвід подолання цих бар’єрів після того, як її чоловік у липні 2023-го року зник безвісти. Вона прийшла на цю посаду, щоб ветерани та їхні родини не витрачали час на пошуки правильних дверей, а отримували чіткий маршрут дій одразу. Сьогодні її робота – це не просто консультації, а створення середовища, де різні структури та установи згуртовані навколо потреб ветерана, що дозволяє оперативно та ефективно їх вирішувати.
Особливість підходу Ірини полягає в пріоритетах. На питання про першу пораду ветерану вона радить не збирати довідки, а відпочити та порелаксувати. На її думку, спершу потрібно очистити свої думки і наповнитись спокоєм. Лише після відновлення внутрішнього ресурсу починається етап паперової роботи, пов’язаний з документами, пошуками роботи, навчання чи перенавчання. Щодо практичного етапу у фахівчині теж є поради: не забувати про довідку форми 6, а також про можливості абілітації та санаторно-курортного лікування, про які ветерани можуть не знати.
Робота фахівця із супроводу дуже часто виходить за межі консультацій у кабінеті. Найскладнішим напрямком для Ірини залишається підтримка сімей загиблих та зниклих безвісти – тут не існує універсальних шаблонів, лише індивідуальні алгоритми підтримки і щире співпереживання у кожній ситуації.
Окремим професійним викликом фахівчиня називає процес налагодження контакту з ветеранами, які отримали важкі поранення. Вона згадує досвід роботи з воїном, який має першу групу інвалідності внаслідок ампутації обох нижніх кінцівок. У таких випадках найважчими є перші контакти, коли людина ще перебуває в процесі внутрішнього прийняття ситуації та не готова відкриватися і розповідати про свої потреби. Подолання цього бар’єру та побудова містка довіри – це тривала робота, що потребує колосального терпіння.
Проте саме такі зусилля приносять результат. Ірина згадує інший випадок, коли під час спільної поїздки з ветераном вони застрягли у заторі. Його фраза: «Ну хоть є час порозмовляти» – стала для неї маркером успішного особистого контакту. Це було свідченням того, що людина довіряє та готова ділитися думками, які зазвичай залишаються прихованими.
Головний міф, який Ірина прагне стерти з суспільної свідомості – це те, що ветерани начебто є злими на інших. Адже те, що сприймають як агресію, часто є лише втомою від нерозуміння. Своєю роботою вона доводить, що за наявності фахової підтримки адаптація проходить значно легше.
Задоволені обличчя людей, квіти в кабінеті та приємне спілкування з колегами кабінеті – це те, що дає їй сили рухатись далі. Ірина Шарик сприймає свою роботу як місію людини, яка готова зрозуміти, підказати та, головне, бути підтримкою тоді, коли алгоритми держави здаються надто складними.
Контакти для консультації:
Тел.: 063 072 06 20
Email: zvcnsp@gmail.com
Адреса: с. Зимна Вода, вул. С. Бандери, 7, КЗ «Центр надання соціальних послуг» Зимноводівської сільської ради.