Сьогодні виповнюється 95 років від дня народження української поетеси, дисидента, члена Української Гельсінської групи та Організації українських націоналістів Ірини Сеник.
З цієї нагоди на Львівщині вшанували пам’ять поетеси.
Заходи розпочались в Церкві Стрітення Господнього, де відбулась молитва, також присутні згадали життєвий шлях та діяльність видатної українки.
Опісля на могилі Ірини Сеник, що на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища, поклали квіти, запалили лампадки, провели чин панахиди та громадське віче.
Довідково:
Народилася Ірина Сеник у Львові. У 1939 році вступила в юнацтво ОУН, а в 1941 році стала членом організації, була зв’язковою Крайового проводу під псевдо «Леся». 1945-го НКВДисти ув’язнили її в тюрмі на Лонцького, а за рік засудили на 10 років позбавлення волі. Ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, заслання (13 років). Повернулася в Україну Ірина Сеник у 1968 році, але без права проживання у Львові й області. Влаштувалася медсестрою в Івано-Франківську. Там увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів.
У 1973 році за політичні переконання була знову засуджена на 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму із засланням на 5 років. Ув’язнення відбувала в Мордовії, заслання – в Казахстані. 1979-го увійшла до Української гельсінської групи.
В 1983 році повернулася в Україну. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова. Тому оселилася у м. Борислав на Львівщині.
Ірина Сеник – засновниця Товариства української мови та Української гельсінської спілки в Бориславі, голова місцевого відділення Союзу українок, член Ліги українських жінок.
Поезії Ірина Сеник почала писати у 9 років. Уперше вони були опубліковані у книзі українських жінок-політв’язнів «Нездоланний дух» (Балтимор-Чікаґо-Торонто-Париж, 1977). Окремими виданнями вийшли книги «Сувій полотна» (Нью-Йорк, 1990) та «Біла айстра любові» (Гонконг, 1992).
Померла 25 жовтня 2009 року, похована на Личаківському цвинтарі у Львові.
